міфи

Історія виникнення СНІДУ

Уперше повідомлення про нове захворювання було поміщено 1981 року в американському щотижневику «Щоденні повідомлення про захворюваність і смертність». Природно, що поява нового вірусу породила численні його походження.

На думку деяких учених вірус імунодефіциту людини походить від вірусу імунодефіциту зелених мавп. Такий вірус, дуже близький за своєю генною будовою до вірусу імунодефіциту людини, виділено від одного з видів африканських мавп.

Як могла відбутись передача родинного вірусу мавп людині? Багато племен Центральної Африки полюють на мавп і вживають їхні внутріщні органи і кров у їжу. Зараження мавпячим вірусом могло відбутися через ушкодження на шкірі мисливця чи при вживанні сирого м'яса, мозку мавп.

Учені висловлюють думку, що подолання видового бар'єру могло відбутися внаслідок мутації мавпячого вірусу через радіаційний вплив. У 1950-1960 роки проводилися дослідження ядерної зброї, і в екваторіальній зоні земної кулі відбулося різке підвищення радіаційного фону. Припускається і вплив природного радіаційного фону, що у місцях залягання уранових руд у деяких районах Африки дуже високий.

За іншою версією, висловленою рядом вчених, ВІЛ є штучно створений. Ще 1969 року Пентагоном була розроблена програма щодо створення бактеріологічногї зброї, здатну придушувати імунну систему людини. В одному з науково-дослідних центрів США методом генної інженерії отримували нові види вірусів. Дослідження проводили на засуджених, що відбувають довічний строк ув'язнення, в обмін на звільнення по завершенні експерименту. Можливо, їхній вихід на волю сприяв поширенню ВІЛ-інфекції серед населення.

Версія побудована на збігу часу завершення експерименту з розробки такого виду бактеріологічної зброї і появи перших випадків СНІДу серед гомосексуалів, і саме у США і країнах Центральної Африки. Утім, переконливих об'єктивних чи документальних доказів її підтвердження поки що немає.

Також існує гіпотеза, що вірус передався людині під час розробки американськими вченими з Філадельфії вакцини проти поліомієліту. На користь цієї версії говорить те, що осередки епідемії СНІДу співпали з місцями розробки вакцини.

Вчені вважають, що СНІД - просто нова хвороба, результат змін, що відбулися в суспільстві. Професор Шерманн, один з ключових вчених, які мали відношення до відриття СНІДу, пропонує теорію подорожей. Перші випадки СНІДу виявили у 1981 році. Якщо припустити, що повинно пройти десять років від проникнення вірусу в людський організм до початку хвороби, виходить, що перші випадки інфікування відбувадися у 70-ті роки. Що відбувалося у 70-х роках? Людсто почало активно мандрувати. За версією професора Шерманна, могло трапитися таке: наприклад, поїхали французи займатися екзотичним коханням ло якоїсь екзотичної африканської країни… І вірус, що був безпечним для африканців, став смертельним для європейців. А потім, видозмінений, і для жителів Африки. Аналоги існують - досить безпечні у Європі кір і скарлатина стали смертельними для індіанців.

До початку епохи подорожей у жителів різних континентів був досить стійкий імунітет до місцевих вірусів. Але активні мандри людства порушили імунний баланс.

Перебіг СНІДу та його симптоми.

СНІД - синдром набутого імунодефіциту - це комплекс захворювань і проблем зі здоров'ям, які виникають на фоні низького імунітету. Це остання смертельно небезпеча стадія інфекція вірусу імунодефіциту людини. Підступність ВІЛ полягає в тому, що, потрапивши в організм, він довгий час ніяк себе не виявляє і знайти його можна тільки при лабораторному обстеженні.

Так, на початковому етапі після зараження, упродовж 3-6 місяців, еіяких ознак ВІЛ- інфекії немає. Утім у 30% хворих через 2-3 тижні - 1 місяць може відзначатися хворобливий стан: біль у м'язах, суглобах, головні болі, піля яких інфікованого знову нічого не турбує. У цей час можуть бути збільшені лімфатичні вузли

Через деякий час (інколи через 3-5-8 років) починає розвиватися комплекс сиптомів - провісників СНІДу: тривале нездужання незрозумілого походження, колотіння, помітне збільшення піщелепних, шийних, пахвових лімфовузлів, порушення функції кишечника, втрата ваги, нічна пітливість, сонливість, швидка втомлюваніть.

Такий стан в одних уражених триває кілька місяців, в інших - до 2-3 років і переходить у СНІД.

Нешкідливі раніше мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки, найпростіші) викликають різні запальні процеси в легенях (пневмоцисна пневмонія, герпетична пневмонія, туберкульоз), у порожнині рота (кандидоз слизових оболонок, «молочниця»), розвиваються туберкульозне ураження нирок, кісток, шкіри, паразитарне ураження тонкого і товстого кишечника.

У більшості половини хворих спостерігаються неврологічні і психологічні порушення, обумовлені ураженням центральної і периферичної нервової системи, викликані як самим ВІЛ, так і вірусами простого герпесу, оперізуючого лишаю, токсоплазмозу та іншими мікроорганізмами. З'являються скарги на прогресуюче зниження пам'яті, притуплення емоцій, розвиваються психози, паралічі, судоми, потьмарення свідомості. Прогресуюче потьмарення розуму є одним із характерних симптомів.

Близько в 10% хворих розвиваються різні пухлини: саркома Капоші (множинні плями, вузлики на шкірі і слизових оболонках синюшно-бурого чи коричнево-бурого кольорів, що згодом перетворюються у виразки), лімфоми мозку та інше.

У світі поки що не встановлено ще жодного випадку одужання від ВІЛ-інфекції.